1,2 Дихлоретан

1,2-дихлоретан (хлористий етилен) — хлорорганічна речовина; безбарвна рідина із злегка солодким запахом, маючи формулу ClCH2−СН2Cl. Вона є сильним наркотичним засобом, що впливає на людину концерогенною дією.

Вперше синтезований в 1795 році голландськими хіміками, через що отримав назву «рідина голландських хіміків». Широко застосовується як напівпродукт органічного синтезу (найчастіше — в виробництві вінілхлорида), а також в якості розчинника.

Фізичні та хімічні властивості
1,2-дихлоретан представлений у вигляді безбарвної летучої рідини злегка солодким запахом, що нагадує хлороформ. Добре розчиняється у спирті, ефірі, нафтових вуглеводах, погано розчиняється в воді. Густина при +20°C складає 1,253 г/см3. Температура кипіння складає 83,47°C, а плавлення — −35,36°C. Легко випаровується, створює азеотропну суміш з водой (71,6°C, 91,8 мас. % дихлоретану). Є хорошим розчинником багатьох органічних сполук і полімерів, при цьому тверді вуглеводні при температурі нижче +25°C розчиняються в дихлоретані погано, на цьому засноване його застосування для депарафінізації олій.

Застосування
Набільш широко 1,2-дихлоретан застосовують в якості напівпродукта для отримання вінілхлорида (реакція описана вище), а також етиленгліколя, тиокола та інших речовин.

Як розчинник 1,2-дихлоретан має багато позитивних властивостей, наприклад, дешевизна, велика розчинна властивість, слабка займистість та легкість отримання в великих кількостях. Але, через те, що дана речовина схильна до гідролізу при кипінні з водою, і утворюється агресивне соляне середовище, частіше застосовують більш дорогий трихлоретилен. Також хлористий етилен не розчиняє нітро- та ацетилцелюлозу (тільки в суміщі з метанолом чи етанолом). До того ж обмеження застосування зв'язана з токсичністю даної речовини.

1,2-дихлоретан використовують як екстраагент в виробництві рослинної олії, засобів сухого чищення, та обкурювання і інгредієнти для отримання лаків. Інколи застосовується в сільському господарстві для дезинфекції приміщень або зерна від комах та грибкових захворювань.
Найчастіше застосовують як клей для склеювання виробів з оргскла та полікарбоната і виготовлення рідких клейових складів на їх основі.
Застосовується для підвищення активності каталізатора риформінгу бензинів.

Дихлоретан — сильний наркотичний засіб, канцероген. Викликає дистрофічні зміни в печінці, нирках та інших органах, може спричинити помутніння рогівки очей. В організм може потрапляти при вдиханні та через шкіру. При прийомі всередину або вдиханні парів викликає отруєння, що характеризується слабкістю, запамороченням, сонливістю, головними болями, солодким смаком у роті, нудоту, блювання, подразнення слизових оболонок, почервоніння шкіри, при сильних отруєннях можливі втрата свідомості, судоми та смерть. Перша допомога потерпілому – вдихання свіжого повітря, інгаляція киснем, штучне дихання; вдихання кисню, підшкірне введення камфори, кофеїну, кордіаміну.
Допустима концентрація парів у повітрі робочої зони дорівнює 10 мг/м3 (середня за 8 годин) та 30 мг/м3 (максимально-разова). Поріг сприйняття запаху може досягати 450-750 мг/м3 та 1500 мг/м3. Використання широко розповсюджених фільтруючих ЗІЗОД у поєднанні із «заміною фільтрів за появою запаху під маскою» призведе до надмірного впливу дихлоретану на, принаймні, частину працівників — через запізнілу заміну протигазних фільтрів. Слід використовувати та замінити на значно ефективніші технології та засоби колективного захисту.

Максимальна із одноразових масових концентрацій домішки в атмосферному повітрі – 3 мг/м3, середньодобова масова концентрація домішки – 1 мг/м3. ГДК у водоймах - 2 мг/дм3. Відноситься до легкозаймистих рідин, межі вибуховості в повітрі становлять 6,2-16 об.%.